Рене Гольтен Поульсен — данський спринтер-каноїст, триразовий олімпійський чемпіон та багаторазовий чемпіон світу, у якого похитнулося психічне здоров’я після невдалого виступу на Олімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро.

Він подолав ці труднощі за допомогою розмовної терапії, досліджень та ведення щоденника і тепер прагне підвищити обізнаність спортсменів щодо поширеності ПТСР у професійному спорті.

Дізнайтеся, у який спосіб програма Athlete365 може підтримати вас у питаннях психічного здоров’я в рамках нашої кампанії #MentallyFit.


Я гадаю, що спортсменів, які переживають те саме, більше, ніж ми думаємо, і що у нас є шанс їм допомогти.

Рене Гольтен Поульсен

Як дворазовий олімпійський чемпіон, який завоював срібну медаль на Олімпійських іграх 2008 року та двічі здобув золото на Чемпіонаті світу у 2015 році, на Олімпіаду в Ріо-де-Жанейро у 2016 році я приїхав як беззаперечний фаворит, налаштований виграти золоту медаль. Однак, зіткнувшись з деякими труднощами, включаючи хворобу, я посів лише шосте місце і медалі не здобув.

Під час відбіркових змагань на участь в Олімпійських іграх 2020 року у Токіо я виявив, що отримав через той випадок травму, себто в мене розвинувся ПТСР. Під час перегонів я нормально рухався по дистанції, а коли опинявся у ситуації, схожій на фінал Олімпіади 2016 року, то просто зупинявся. І поки мені не поставили діагноз, я й гадки не мав, чому так траплялось.

Я нікому не побажаю бути одним з найкращих у світі у своєму виді спорту і продовжувати активно тренуватися, не маючи жодного уявлення про те, чому майже чотири роки в тебе немає жодного прогресу.

Зараз я працюю над цим і почуваюся майже на 100 відсотків. Однак минулого не зміниш, і повернення на п’єдестал та до своєї найкращої форми потребує часу, не кажучи вже про процес зцілення психіки від наслідків стресу та депресії, яка його супроводжує.

Я вірю, що спортсменів, які страждають від цього стану, більше, ніж ми гадаємо, і у нас є шанс допомогти їм силами фахівців та/або спортсменів-амбасадорів. Я вважаю, що тут є над чим працювати, і що ми повинні значно серйозніше підійти до цієї проблеми.

Мене звуть Рене, і це моя історія.

Розчарування, пережите у Ріо-де-Жанейро

У 2015 році я досяг мети, яку ставив собі на той час — зробив золотий дубль на чемпіонаті світу з К1, здобувши перемогу на дистанціях 500 м та 1000 м. Після цього я багато спілкувався зі ЗМІ, потім на кілька днів поїхав у Росію на змагання, потім додому в Данію на національний відбір, а потім — у Бразилію на тестові заходи перед Олімпіадою. Тож через вісім днів після завоювання титулу чемпіона світу я взяв участь у ще двох змаганнях і прибув у Ріо-де-Жанейро, будучи готовим до третього.

У мене не було часу сісти та обміркувати, чого я досяг, і тому я фактично розпочав підготовку до Олімпіади 2016 року в Ріо, не змінивши своїх цілей. Гадаю, це й було початком подій, через які я отримав травму і через які в мене, зрештою, розвинувся ПТСР.

На олімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро я був фаворитом, і всі мої співвітчизники думали не про те, чи виграю я медаль, а лише про те, якого ґатунку вона буде. Однак, дорогою до Бразилії, під час нічного перельоту я занедужав. Ніби нічого страшного, але цього вистачило, щоб мені виписали антибіотики пеніцилінового ряду, які я закінчив приймати лише після півфіналу.

Я перебував на зовнішній доріжці в чоловічому фіналі К1 на 1000 м, і хоча почувався трохи втомленим, я знав, що попереднього року виграв медалі навіть попри те, що фізично почувався не дуже добре. Однак цього разу я пам’ятаю, як дивився на фінішну лінію, коли залишалося подолати ще 400 метрів, і думав: «Лише 400 метрів і все скінчиться, більше ніякого тиску». Звісно, це не можна назвати настроєм на перемогу у фіналі Олімпіади.

Само по собі це було жахливе відчуття. За кілька днів до цього моя тодішня дівчина стала олімпійською чемпіонкою, і як би я не намагався порадіти за неї, я почувався абсолютно спустошеним. Були моменти, коли я казав собі: «Ну нічого, все гаразд, я витримаю». Але потім траплялися такі миті, коли я просто сидів і дивився у стіну, бо почувався дуже розчарованим тим, що сталося.

І протягом наступних двох чи трьох місяців я жодного разу не взяв аркуш паперу і не написав, про що я думаю, що відчуваю, що сталося, що буде далі, і чи хочу я надалі брати участь у змаганнях протягом наступних чотирьох років. Я просто нічого не робив, нуль. Я не почувався ані щасливим, ані нещасним; все що я відчував — це заціпеніння.

Зателефонуйте нам, ми готові допомогти!

Учасники Олімпійських та Паралімпійських ігор в Пекіні та члени їх оточення отримують безкоштовний доступ до конфіденційної гарячої лінії з питань психічного здоров'я. Служба працює цілодобово, на 70 мовах.
Вплив на спортивні результати

Ситуація дедалі погіршувалась, і у кількох випадках я просто зупинявся чи здавався під час гонки, бо вона нагадувала мені фінал Олімпіади. Суперники займали певну позицію у гонці переді мною або поряд зі мною, і в моїй голові щось перемикалось, або в тілі виникало відчуття, яке нагадувало мені про те, що трапилось, і тоді я зупинявся або ж у мене виникало відчуття, що я хочу зупинитися.

Протягом періоду між Олімпіадою 2016 року в Ріо-де-Жанейро та Чемпіонатом світу 2019 року, який був відбірковим етапом для участі в Олімпійських іграх 2020 року в Токіо, я покращив свої фізичні показники більш ніж на два відсотки, я додав у швидкості. У нас є велоергометр у приміщенні, і я видав більше ват із вищими максимальними показниками VO2.

Таким чином, хоч мої фізичні показники зростали, я уповільнився щонайменше на ще два відсотки. На Чемпіонаті світу 2017 року я чотири дні під час змагань не міг спати і не розумів чому. На Чемпіонаті Європи 2018 року я так сильно відставав у фіналі B, що не міг пояснити, що відбувається. А потім у півфіналі Чемпіонату світу 2019 року я, перебуваючи на хорошій позиції, просто зупинився за 250 метрів до фінішу.

Зазвичай, коли ви спортсмен, який змагається, якщо ви здаєтеся, то відчуваєте докори сумління, але в цьому випадку нічого подібного у мене не було. Я зупинився ні з того ні з сього; я сам не розумів, чому перестав веслувати, лише усвідомлював, що щось не так.

Наступного дня наш спортивний директор, який також є спортивним психологом і колишнім бійцем спецназу, який служив у Іраку та Афганістані, відвів мене убік і сказав: «Ти щось сказав після гонки, і я вже давно підозрюю, що у тебе не все гаразд. Я впевнений, що в тебе травма і ПТСР; це єдине розумне пояснення».

Коли я зійшов на берег, то, мабуть, сказав, що ці перегони нагадали мені фінал Олімпійських ігор 2016 року, і що я можу думати лише про це. Тоді він переконався, що зі мною не все гаразд.

Я сприйняв це з полегшенням, тому що не розумів, чому мені не стає краще; це було свого роду протиріччя. Я бачив, що мої фізичні показники ростуть, а самопочуття, як і спортивні результати, дедалі погіршується.


Я поринув у процес ведення щоденника і з’ясовування того, що відчуваю, чому я це відчуваю, як це вплинуло на мене і що я про це думаю, просто вірячи, що в один прекрасний момент мені вдасться знайти вихід. Я не знаю точно, чи саме це мені допомогло, але помітив, що став почуватися дедалі краще.

Рене Гольтен Поульсен

Шлях до одужання

Зрештою, у мене з’явився суперник. І з цього моменту я почав вести щоденник, читати книги та працювати зі штатним спортивним психологом збірної команди Данії. Я поринув у процес ведення щоденника і з’ясовування того, що відчуваю, чому я це відчуваю, як це вплинуло на мене і що я про це думаю, просто вірячи, що в один прекрасний момент мені вдасться знайти вихід. Я не знаю точно, чи саме це мені допомогло, але помітив, що став почуватися дедалі краще. Ведення щоденника — дуже вдала ідея, тому що ви можете бути абсолютно чесним з усіма своїми почуттями. А потім ви закриваєте зошит і кажете собі: «Ось і все. Я не думатиму про це до завтра». Ви начебто позбуваєтесь усіх негативних почуттів.

Прочитайте нашу статтю про те, як ведення щоденника може допомогти вам зберігати позитивний настрій.

Протягом усього часу, поки я досліджував травму та ПТСР, я не знав, як назвати свій стан, та й досі не знаю. Мій стан підпадає під усі критерії ПТСР, але жоден психолог не підтвердить, що це саме так, тому що побутує думка, начебто від ПТСР страждають лише люди, які повернулися додому з війни чи щось на кшталт цього. Та це не так, насправді усе геть інакше. Гадаю, що у всіх людей в житті бувають травматичні події, і дехто справляється з ними без проблем, але є також багато людей, як у спорті, так і поза ним, які не знають, чому їхнє тіло реагує певним чином.

Я не думаю, що вам вдасться подолати травму. Але я думаю, що ви можете винести урок з того, що трапилось, і навчитися з цим жити. Це постійний процес, і що далі, то краще вам вдаватиметься віднаходити баланс. Коли на тренуваннях трапляються погані дні, до мене повертається привид того моменту з Олімпіади 2016 року в Ріо-де-Жанейро, і я заново переживаю ті почуття. Але принаймні тепер мені відомо, що це таке, а це вже половина успіху.

Усі джерела, які я досліджував, говорять про те, що чим більше ви знаєте та читаєте про травму, тим краще ви її розумієте, і тим легше з нею впоратися чи подолати її та працювати з нею. Я витрачав, мабуть, по 10 годин на тиждень, щоб дізнатися, як жити теперішнім, і це дослідження, у поєднанні з веденням щоденника і можливістю обговорити свій стан, скажімо, з психологом, — це якраз ті три інструменти, які я використовував. Я сказав би, що це досить базові інструменти, які допомагають вам психологічно, і спортивний або будь-який інший психолог, ймовірно, порадив би те саме.

Способи вдосконалення спортивного середовища

На мою думку, важливо, щоб усі спортсмени були краще обізнані з цією проблемою, і щоб спортивні організації та компанії приділяли їй більше уваги. Радість, з якою я тепер можу приходити на тренування, позитивно впливає не лише на мою власну підготовку, а й на моїх партнерів по тренуваннях, і те саме відбувається у робочому середовищі.

Я сподіваюся, що в майбутньому ми зможемо знайти амбасадорів та створити платформу для інформування більшої кількості спортсменів і загалом людей. Якщо ми візьмемо олімпійських чемпіонів, олімпійських спортсменів чи будь-кого, у кого за плечами багатий досвід, та залучимо їх до процесу навчання молодих спортсменів, це стане чудовим початком. Добре, якщо у вас є спортивний психолог, але ви дивитеся на інших спортсменів і чомусь прислухаєтеся до них. Ви просто відчуваєте більшу повагу до спортсменів, ніж до звичайного психолога, оскільки спортсмени були на вашому місці.

Я знаю, що це було б корисно для мене, і гадаю, що така ініціатива покращила б стан людини, яка переживає щось подібне до того, через що я сам пройшов. Можливо, це буде 20-хвилинна розмова з таким спортсменом, але вона може підштовхнути вас звернутися до спортивного психолога.

Зрештою, за ідеальним сценарієм повинен бути спортивний психолог або наставник з питань психічного благополуччя, щоб — скажімо, після Олімпійських ігор — кожен спортсмен, який брав у них участь, опісля сів та проаналізував те, що відбулося. І якщо будуть виявлені якісь проблеми, спортсмен зможе продовжувати роботу над нею із таким наставником чи психологом, допоки не почуватиметься краще.

Так само, як ми перевіряємо себе на наявність травм, коли приходимо до фізіотерапевта, можливо, існує спосіб перевірки спортсменів на наявність психічних або душевних травм. І це потрібно зробити одразу, щойно ви залишите Олімпійське містечко. Думаю, така можливість була би дуже цінною.

Будуючи плани

Я вважаю, що найбільше переживали через перенесення Олімпійських ігор 2020 року в Токіо ті спортсмени, які були зосереджені лише на перемозі чи результаті. А найменші труднощі спостерігалися у тих спортсменів, які були зосереджений на процесі та, фактично, просто отримували задоволення від занять спортом.

Я ж використав цю Олімпіаду як нагоду для себе. Начебто мені на рік дали повну свободу дій, щоб я міг працювати над собою, вдосконалювати свою техніку, розвивати свої фізичні можливості та відновити своє тіло до рівня стовідсоткової готовності, позбутись напруги і підготуватись до змагань.

Дізнайтеся, у який спосіб програма Athlete365 може підтримати вас у питаннях психічного здоров’я в рамках нашої кампанії #MentallyFit.